[Thrashosaur]

Эпиграфом моего произведения стали такие строки:

Don't stop for nothing, it's full speed or nothing
I'm taking down, you know, whatever's in my way
Getting your kicks as you're shooting the line
Sending the shivers up and down my spine

Those people who tell you not to take chances
They are all missing on what life's about
You only live once, so take hold of the chance
Don't end up like others, same song and dance

Иначе это будет просто говно, а не рассуждения о бунтующем человеке.

@темы: У(ч)еба, Ковбой оттуда

Comments

Это прекрасно.

[Няшная пантеразаврочка]

А ты думала. :3

Это лучше, чем взять для анализа картины обложку Suffocation :3

Почитать бы твое рассуждение.

[Няшная пантеразаврочка]

May Kiddy Drake, я выложу, если ты українську осилишь. :3

Полиглот я или где :3

[Няшная пантеразаврочка]

May Kiddy Drake, береги мозг, там полный ахтунг во всех отношениях. :3
Living and dying, laughing and crying
Once you have seen it you'll never be the same
Life in the fast lane is just how it seems
It's hot and it's heavy and dirty and mean

Motorbreath
It's how I live my life
I can't take it any other way
Motorbreath
The sign of living fast
It is going to take your breath away

Don't stop for nothing, it's full speed or nothing
I'm taking down, you know, whatever's in my way
Getting your kicks as you're shooting the line
Sending the shivers up and down my spine

Those people who tell you not to take chances
They are all missing on what life's about
You only live once, so take hold of the chance
Don't end up like others, same song and dance,

Metallica, Motorbreath (1983)













«Бунтівна людина» Альбера Камю – дуже неоднозначний твір, який своєю неординарністю породив чимало дискусій та суперечок навколо себе та особи автора. За мету цієї роботи Камю, на мою думку, ставить пошук відповіді на запитання, як та у чому знайти сенс життя, зокрема у той важкий час, в якому жив філософ.
Перша половина ХХ сторіччя – складний і неоднозначний період у історії людства. Після жахливої Першої світової війни до влади приходять тирани, які своїми пекельними діями навіки викарбували своє ім’я в історії. Якщо раніше письменника хвилювало питання, чи варто закінчувати своє життя самогубством, то тепер, коли людей мільйонами знищували у таборах смерті, постає зовсім інше питання – чи може людина закінчувати життя інших шляхом вбивства? Камю цілком справедливо стверджує, що вбивства людини людиною мали місце завжди, на усіх етапах розвитку суспільства. Слід зауважити, однак, що тоді це явище мало зовсім інший характер – вбивала людина під впливом пристрасті, жаги до помсти чи заради слави і статку – все це було і є зрозумілим для сучасників автора та моїх. Проте безпосередньо ті вбивства, що є одним з предметів розмірковувань Камю у «Бунтівній людині» мають зовсім інше забарвлення – вони відрізняються жахливою логічністю, виваженістю і навіть юридичною закріпленістю. За таких умов, коли влада може цілком законно позбавити людину життя, коли сама людина розуміє марність будь-яких спроб щось змінити і той факт, що вона смертна – що їй залишається? Чи варто при таких обставинах думати про самогубство?
На ці питання Камю намагається відповісти завдяки абсурду – єдиного інструменту, який можна використовувати за часів, коли споконвічні людські цінності попляжаться, а звичне уявлення про світ спотворюється до невпізнанності.
Філософ відштовхується від того, що якщо людина живе, то щось тримає її у цьому світі. Спроба знайти цей якір, досягти певної мети, як митець творить тлінні витвори мистецтва, заради себе, отримуючи від цього задоволення – це благо. Якщо так, то людина не повинна позбавляти себе цього блага, тому й самогубством закінчувати своє життя – хибне рішення. Самогубство розглядається Камю як ганебна втеча від дійсності. Щодо другого питання – чи може людина вбивати інших, то відповідь на нього прямо випливає з вищезазначених тез. Якщо власне життя – благо, то так само буде благом життя інших людей. Вже саме існування інших людей, як джерел нових вражень і почуттів – благо, якого не можна позбавляти суспільство.
Саме звідси випливає вся гострота питання життя чи смерті у контексті історичного періоду, в який створювалась «Бунтівна людина». Визначившись з тим, що самогубство – ганебна втеча, поразка у битві між людиною і Всесвітом, а вбивство – посягання на благо інших, постає питання: «Як існувати людині, коли ніщо не може врятувати її від смерті?»
Саме зі спроб надати відповідь на це запитання і витікає назва твору. На думку Камю, «людина бунтівна» - та, яка більше не в змозі терпіти, терпіти власну слабкість й несправедливість. «Людина бунтівна» - та людина, яка має щось, що вона прагне захистити, навіть не зважаючи на усвідомлення тлінності усього сутнього. Це людина, в якої є те, що вона вважає дорожчим за власне життя.
Проводячи паралелі з римським рабом, французьким буржуа часів регентства, російським інтелігентом часів радянських репресій, Камю вважає «людиною бунтівну» особою, яка здатна, на мою думку, кинути виклик усьому Всесвіту. Така людина не лише починає боротись з тим, що завдає їй страждань, вона сама стає втілення бунту, віддзеркалюючи всю несправедливість, що існує в суспільстві. В доказ цієї тези автор стверджує, що бунт має місце, переважно, в європейських країнах, де поряд з формальною й примарною рівністю процвітає нерівність і кривда, яку вона спричиняє.
Я вважаю, що це цілком логічно і зрозуміло – там, де існують давні традиції, а нерівність є законною, як, наприклад, в Індії, немає місця думкам про несправедливість. Але там, де поряд з обіцянками рівності, справедливості і неупередженості співіснують ворожнеча і соціальні конфлікти, людина відчуває себе обманутою, скривдженою. Думки про це вбивають в неї будь-яку віру у майбутнє. А що, як не загроза життя без щастя та майбутнього спонукує людину піднятись зі зброєю в руках?
Бунт Камю розглядає у двох аспектах – у політичному (історичному) та метафізичному. Прикладом першого повстання знову буде раб, який заперечує право та здатність господаря керувати його долею. Повстання ж метафізичне розглядається як виклик самому Богу, як спроба здолати смерть, або радше страх перед смертю.
Я вважаю, що метафізичний бунт цілковито втілюється у вислові: «Краще вмерти стоячи, аніж жити навколішках». Дійсно, наш світ тлінний, в ньому багато болі та несправедливості, проте чи є це приводом для того, щоб просто очікувати свого кінця, стоячи навколішках перед швидкоплинним часом і тріумфуючими кривдниками? Людина може боротись зі своїми ворогами, долати обставини і перешкоди, допомагати іншим, впливати хоч в якісь мірі на історію. Хіба це не чудово? Хіба ці думки не спонукають до боротьби зі Всесвітом за своє щасливе життя, за право мати своє «Я»?
На мою думку, долаючи різні перепони і страхи, що з’являються на життєвому шляху, людина живе повним життям і може отримувати задоволення і відчуття гідно використаного часу від своїх особистих перемог.
Втім, як боротись з ворогом, який здається нездоланним? Один з варіантів відповіді на це питання Камю знайшов в працях давньогрецьких мудреців – Епікура та Лукреція. Епікур стверджував, що смерті не треба боятись по тій причині, що доки людина жива – смерті до неї відношення не має. Коли ж смерть приходить, то немає вже людини. Висунувши тезу про те, що людина гине без дозвілля, Епікур намагається донести, що людина повинна жити так, щоб не гаяти час і отримувати задоволення. В самій же смерті він вбачав спокій, подібний спокою каменя. Спираючись на це, можна зробити висновок, що людина отримала змогу не тільки не втікати від страху, а й нанести йому нищівного удару. Якщо людина може завоювати щастя за життя, та впевнена у спокої після смерті, хіба є в неї причина стояти навколішках?
Слід зробити важливе зауваження, що незважаючи на визначення Камю метафізичного бунту, як революції проти Бога і Всесвіту, Епікур не мав на меті повалення і страту богів. Для греків, шанувавших відчуття міри понад усе, думка про зміщення богів била неприйнятною. Навпаки, Епікур намагався зробити прірву між ними і людиною якомога помітнішою, аби уникнути болі від краху надій на можливість посісти людиною гідного місця поміж богів. Знов ж-таки, я вважаю, що говорячи про бунт, хибні надії недоречні, адже бунт полягає не у втечі, а в активній боротьбі.
Розглядає Камю і підходи до бунту де Сада та письменників-романтиків ХІХ сторіччя. На мою думку, тут вже має місце моральний занепад, сп’яніння плоті від ницих втіх. Не маючи сил для того, щоб жити своїм життям, людина намагалась реалізуватись за рахунок штучно створеного образу – стати героєм твору. Влучно характеризує таку поведінку вислів: «Жити перед дзеркалом, померти перед дзеркалом». Якщо не сприймати його буквально, то в дзеркалі вбачається суспільство, перед яким, власне, людина і намагається грати роль. Мені огидне таке відношення до життя, в жодному разі не можу назвати його бунтом. Якщо людина не може бути собою, то навіщо їй бути взагалі? Смерть – не лише остаточне зупинення життєдіяльності організму, вона може настати значно раніше – коли в людині загине її душа, її «Я». Обираючи штучну маску сумнівного героя, людина втрачала власне обличчя, вмирала як особистість, поповнюючи лави безвільних учасників маскараду свого часу, який відчайдушно намагався видати себе за бунт.
На фоні цих «бунтівників-романтиків» зовсім інакше виглядає Іван Карамазов Достоєвського. Карамазов свідомо відмовляється від будь-якого спасіння або вічного життя, якщо ціною буде страждання інших. В діях цього героя дійсно вбачається метафізичний бунт – Карамазов розмовляє з богом не тільки як з рівним, він засуджує його за те, що божий промисел існує поряд зі злом, несправедливістю і стражданням. І навіть незважаючи на те, що висловлюється теза про можливість віри дарувати вічне життя, Карамазов відмовляється вірити доти, доки це буде означати примирення з несправедливістю. І навіть поступово становлячись адептом нігілізму, вважаючи, що все дозволено, він продовжує, всупереч своїй логіці, робити моральні і добрі вчинки.

[Няшная пантеразаврочка]

Продолжение, тут самый винрар.
Така позиція, безумовно, заслуговує поваги і, на мою думку, є абсолютною перемогою над смертю – адже саме смерть готовий обрати герой заради своїх принципів і переконань. Повертаючись до початку цієї праці нагадаю, що бунт можливий лише тоді, коли людині є що захищати і ради чого боротись.
Розмірковуючи про метафізичний бунт, цілком логічним є те, що багато уваги Камю приділив філософії Ніцше. Ніцше, який називав себе закінченим нігілістом Європи, вважав, що для бунту необхідно вбити в собі усі протиріччя, що викликаються вірою. Називаючи атеїзм радикальним та ефективним, Ніцше наголошував на тому, що зміни і бунт неможливі до тих пір, доки не будуть знищені кайдани старих догм і моралі. Таким чином, бунт почався відтоді, як «Бог вмер», а спрямовуватись він повинен на все те, що намагається зайняти його, Бога, місце. Зважаючи на це, виникає питання: «Чи може людина жити, не вірячи ні уві що?». Однозначна ствердна відповідь Ніцше базувалась на його палкій підтримці атеїзму, про що вже було сказано.
Особисто мені філософія Ніцше здалась занадто складною, а у викладенні Камю – взагалі недоступною, сповненою протиріч і несподіваних перетворень – так зло стало іпостассю добра, а людина, яка усіма силами заперечувала існування бога, почала прагнути зайняти його місце.
Незважаючи на те, що взагалі більшу частину праці Камю я майже не зрозумів, суспільну корисність твору заперечувати не можу. В останній час, в умовах економічної та політичної кризи, коли долі багатьох людей руйнуються, проблема пошуку сенсу життя, чогось, що може допомогти здолати проблеми, знов загострилась. У «Бунтівній людині» не лише наводиться однин з можливих варіантів вирішення проблеми, а й детально аналізується образ людини-бунтівника на основі праць видатних філософів і письменників.
Ознайомлення з «Бунтівною людиною» - беззаперечно гідна база для подальшого вирішення проблеми пошуку власного місця у житті для людей, які більше не в змозі жити, як раніше.
Оскільки аналогічна проблема хвилювала мене протягом значного проміжку часу, я не шкодую, що приділив час читанню «Бунтівної людини».
Стосовно ж моєї власної думки щодо ідеї бунту, то частково вона була викладена на початку твору й полягає у наступному.
Людина живе у суспільстві, яке існує, в свою чергу, за певними правилами гри. На певному етапі життя, людина починає розуміти, що в цьому самому житті не все так просто, як здається, а сама людина – не всесильна. Після усвідомлення цих прикрих фактів, деякий час свідомість майже паралізована страхом – більшість переконань, варіантів бачення майбутнього руйнуються. Все, що людина робила до цього моменту виглядає безглуздо. Як тут не замислитись про марність всього? Але, як вже було зазначено в «Бунтівній людині» та цій праці, з часом, коли вже неможливо терпіти страх, приходить розуміння того, що краще вмерти стоячи, аніж жити у кайданах страху, на колінах.
На цьому етапі людина й починає розуміти бунт у всій його відчайдушності й красі. Приходить розуміння того, що для приєднання до бунту або початку власного необхідно витрачати час на саморозвиток та навчання. Багато речей знов наповнюються змістом, а часу на страх становиться менше. Згодом, у людини з’являється дозвілля, вона починає отримувати плоди своєї праці. Ці приємні почуття, в свою чергу, залишають ще менше місця для думок про неминучість смерті. Чому людина має думати про кінець, якщо її все влаштовує і вона впевнена, що лише на початку шляху?
Тобто саме змога знову побачити сенс у речах і явищах, знов заждати чогось, знов почати виділяти час на саморозвиток задля того, щоб мати змогу вести гру за своїми правилами, у моєму розумінні, і є цей самий бунт. Спочатку це двобій з собою та Всесвітом, тобто бунт метафізичний, а потім це боротьба за своє місце в суспільстві, тобто бунт соціальний, політичний, історичний. І ця боротьба не обов’язково повинна мати глобальні масштаби, адже дуже часто безсмертя отримує не клас, не партія, а Людина з великої букви, особистість.
Я не заради обсягу цієї праці розмістив на її початку рядки з пісні Metallica, а тому, що вони цілком відповідають тій життєвій позиції, якої я, на даний момент, притримуюсь – не зупинятись перед перешкодами, жити гідно і у власне задоволення, не витрачаючи час на зайві і безглузді хвилювання, не втрачати можливості. Те життя, яким я живу зараз, дається мені один раз. Я вважаю, що це гідний привід незважаючи ні на що дивитись вперед, твердо стоячи на ногах, а не навколішках, і мені дуже приємно, що хід моїх думок де у чому співпадає з тезами, викладеними у творі видатного мислителя.

Гордо, решительно :3

Да, мозг чуть пострадал)) Почему-то именно с украинским мой метод "читай, как будто ты знаешь этот язык" работает хуже, чем с другими.
Но осилено, любопытство удовлетворено.

[Няшная пантеразаврочка]

Гордо, решительно
It's how I live my life
I can't take it any other way
:3

[Kadzy]

О, здорово так написал)))

[Няшная пантеразаврочка]

Kadzy, а ты думала. :3

[Kadzy]

Няшная георгиночка, я и не сомневалась, что хорошо напишешь)) Сдал?)

[Няшная пантеразаврочка]

Kadzy, а то. Думаю, из-за малого объема будет балла 2 из 6, но мне больше-то и не надо.
За первый модуль у меня 18 из 20, 3 еще за конспект получу, за второй модуль будет не меньше 18. Даже при двух балла - 40.
А уж сдать экзамен на 50 - вообще не беда. Это традиция.

[Kadzy]

Няшечка :З